Питання європейської інтеграції представлені у шкільних курсах новітньої історії поруч із темами країнознавчого характеру, географії, іноземної мови. Значення їх зумовлюється як пізнавальними освітянськими цілями, так і потребами формування в учнів свідомого ставлення до стратегічних пріоритетів України, серед яких вступ до ЄС посідає одне з головних місць.
Як засвідчує практика, учні старшої школи скоріше пам’ятають деякі факти щодо інтеграційних процесів у Європі без осмислення характеру самих процесів. Важко сприймаються питання інституційно-політичної системи, механізму прийняття рішень в ЄС, різні форми і стадії інтеграції, взаємопереплетіння політичних, правових й економічних факторів розвитку ЄС та ін. Звідси витікає необхідність визначити методологічні аспекти вивчення сучасних інтеграційних процесів загалом і євроінтеграції окремо. Слід додати, що недоліками методологічного плану є те, що процеси європейської інтеграції досить часто подаються і сприймаються учнями переважно через призму економічних, господарських, фінансових факторів, а політичні інституції чи судова система, предстають як паралельні чи окремі явища.
В методологічному плані, перш за все, слід сформувати уявлення про актуальність питань євроінтеграції, змалювати досягнення країн-членів ЄС.
Учні мусять зрозуміти:
1. Інтеграційні процеси в Європі, що почалися після закінчення Другої світової війни, на початку ХХI ст. досягли значної інтенсивності і масштабів. У наявний момент в межах Європейського Союзу об’єдналися 28 держав- членів з населенням близько 507 млн. чол.
2. На базі господарських організмів держав-членів ЄС створений гігантський народногосподарчий комплекс, який протягом тривалого часу демонструє швидкі темпи розвитку, забезпечуючи високий рівень життя, добробуту і соціального захисту населення.
3. Досягнення соціальної ринкової економіки зумовлені глибокими демократичними перетвореннями, сталими структурами громадянського суспільства і захисту прав людини. Європейський Союз (ЄС) – European Union (EU) – це об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість держав-членів. Держави ЄС створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень для того, щоб рішення в певних сферах загальних інтересів могли ухвалюватись демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. ЄС не спирається на жодну з моделей національної держави: не є ані федерацією, ані конфедерацією, а винятковим зразком об’єднання, у якому держави-члени виступають як незалежні та суверенні суб’єкти, які об’єднують свої можливості у багатьох сферах, де мають спільні інтереси. Поняття «Європейський Союз» запроваджено із дня вступу в дію Маастрихтського договору про Європейський Союз (01.11.1993 р.), як поєднання наднаціональної (Європейська Спільнота) і міжурядових складових. Європейський Союз, на відміну від Європейських Спільнот, не є юридичною особою [3]. Отже, Європейський Союз треба сприймати як єдиний організм у поєднанні усіх його інтеграційних складових – економічних, соціальних, політичних, правових. Національні держави, що входять до його складу, разом з тим, залишаються незалежними та суверенними.
Переглянути конспект першого уроку 2017 онлайн
